Наркомівські 100 грам
“ Лучше водки хуже нет!”
“Вино нам нужно для здоровья.
А здоровье нам нужно, чтобы пить водку...”
В.С Черномырдин
(премьер-министр России,1992 — 1998 гг.)
(посол в Україні 2001-2009 рр.)
Як відомо із історії, можновладці країни сусіда-агрессора як самі завжди були не проти “хильнути чарку”, так і у свого народа виховували цю зовсім не корисну звичку.
Навіщо? Відповідь проста.
Ще російська імператриця Катерина ІІ казала: “Пьяным народом легче управлять”!
Але ж, звідки з'явились, як формувались та що сприяло розвитку алкогольних традицій населення? Зокрема міцними та надміцними напоями.
На Русі давніх часів пияцтво не було в пошані. Ні князі, ні їх дружинники, ані звичайні люди не вживали напоїв міцністю більше ніж декілька градусів. Такими були мед, квас, пиво. Навіть привезене з Візантії вино пили, як і самі греки та візантійці, тільки розбавленим.Та й доступним воно було тільки дуже заможним людям.
Коли і де напої почали кріпчати
А спромоглися цього, як це не дивно в арабському світі. Над процесом перегону та підвищення міцності вина замислювалися ще алхіміки єгипетської Олександрії у І ст. н.е. Але далі суто теоретичних міркувань вони не пішли. Можливі поодиночні намагання реалізувати це практично не мали успіху до Х сторіччя.
Саме у цей час мусульманськи правителі почали щедро виділяти великі кошти на розвиток науки. До ісламських країн відправилось луже багато вчених, яким арабські халіфи не шкодували коштів на придбання усіх можливих наукових джерел ще з часів антічності.
Крім математики, астрономії (тоді астрології) та інженерії ,почали розвиватися медицина та хімія (алхімія). Алхімік Абу Муса Джабір ибн Хайян аль-Адзі зробив перший перегонний куб. Але слабкий охолоджувач у вигляді звичайної прямої трубки міг дати дуже небагато речовини, яку назваль “аль-кухуль”, тобто спирт. Відомий всьому світу Авіценна, сконструювавши спіральний охолоджувач парів (змійовик), вдосконалив процесс дистиляції та виробництва спирту.
Але іслам забороняє вживати будь-які сп'янілі напої. А міцні тим паче. Тому видобутий спирт спочатку навіть не розглядався як рідина для пиття. З нього готувалися ефірні масла необхідні для парфюмерії. З часом спиртовий почали все частіше наділяти лікувальними властивостями, внаслідок чого мусульмани також почали вживати його внутрь, але виключно малими дозами.
Згодом арабські та турецькі завойовники принесли до Європи технологію виробництва спирта-дистилята. Подальше технологічне вдосконалення цього процессу дозволило отримувати все більш чистий та міцний дистилят (це і є тим, що зараз називають самогон)..
А відсутність заборони пияцтва у європейців призвело до “лікування” набагато більшими дозами міцногог спирту з подальшим формуванням алкогольних звичок та традицій.
Зокрема арабська назва “аль-кухуль” незабаром трансформувалась в “алкоголь”. Також у любителів лікувати алкоголем будь-які хвороби з'явилась ще одна назва спирту “аква-вита”, що в перекладі з латині означає “жива вода”.
А ось винахід такого напою як “водка” разом з походженням самого цього слова росіяне намагалися вкрасти у поляков. Їм взагалі притаманно постійно красти чужі винаходи та досягнення, а потім ще й звинувачувати в “плагіаті” саміх обікрадених. Все згідно їх власного вислову “с больной головы на здоровую”.
То ж де і як з'явилась саме водка
Ще у середині ХІV сторіччя у Кракові відкрився Ягелонський Університет, де був медичний посібник з детальним описом процесу дистіляції та використання “горючої води”. Далі на початку ХV сторіччя в 1405 році у польському місті Сандомір в офіційному документі згадується хмільний напій під назвою “wodka”. Його вже п'ють на піру у 1422 році після підписання мирної угоди з Тевтонським орденом, де з'являється німецька назва “brennender Wein” («горюче вино»), звідки незабаром утворилась вже рідна нам назва “горілка”.
До речі, у странах захода назва водки звучить однаково, але пишеться польська водка і до цього часу як “wodka”, а російська - “vodka”.
У XVI сторіччі в польських містах вже працюють декілька сотен маленьких “заводиків” з виробництва водки. Споживається вона як на внутрішньому ринку, так і експортується до всіх європейських країн. А в 1697 році під час свого Великого посольства до Європи з водкою знайомиться московський цар Петро І. (П'яницею важким він вже був давно, але раніше вимушений був вживати менш міцні напої у набагато більших об'ємах).
Це було кохання на все життя. Усе своє оточення цар також “переконав” полюбити водку та “нести її в масси”. Раніше ознайомлення московських правителів (зокрема князя Василя ІІІ та його сина Івана Грозного) з цим напоєм зацікавлення не викликало. Навпаки, навіть відлякувало своєю міцністю.
І тільки Петро І вирішив, що він “мужик здоровый”. Ось тоді й “пішло-поїхало”...
“Славну” справу свого батька гідно продовжила його донька шмператриця Єлізавета Петрівна. Але вона не тільки любила “нєслабо по-пацанськи” “закладати за комір”, але й вирішила заробляти на цьому гроші.
Саме вона ввела державну монополію на виробництво водки. Але горілка виходила набагато дорожчьою ніж звичайні пиво та медовуха. І народ не поспішав розщедрюватися. Але як каже аргумент типово москальської логікі: “Не хочешь — заставим”. На традиційні напої було введено особливу пошліну, яка підняла ціну на медовуху в 15 разів!!! Це і знищило її виродництво. Пиву більше пощастило, його ціна виросла лише у 2 рази. Але з огляду на те, що воно було зовсім легким, за ті ж гроші їм було вже не напитись.
Популярність горілки стала зростати вимушено, відносно співвідношення “ціна-міцність” . Російський народ почав спиватись. Звісно, разом з ним і український, бо перебував у повній кабалі росіянських законів.
Слідом за цим Катерина ІІ відміняє державну водочну монополію і передає її дворянам на правах “откупа”. Що це означає?
За коже проданий літр держава отримувала фіксовану сумму, усе інше отримували “откупщики”. Така собі придбана у держави “франшиза на сбор водочного податку ”. Откупщики-дворяне богатіли настільки швидко, що це і сприяло появі Золотого сторіччя російської культури. Деякі з дворян, не маючих потреби думати про “хліб насущний”, але маючі деякі здібності, починали замислюватися про “високі матерії”.
А іимператор Павло І хотів повернути державну горілчану монополію, забрати у дворян їх “дойну корову”, за що був їми ж вбитий.
Олександр ІІ знову намагається покласти край монополії горілчаних-олігархів і вводить горілчаний акциз. Була тривала торгова війна. Але в тій країні з держава завжди ламає будь-кого. Введення акцизу корупції не припинило. Така вже країна. Все одно за все заплатить народ. Держава багатіла на здоров'ї та життях громадян.
Що ж зробив Менделєєв чи що зробили з нього?
Звістно, вихахідником водки Менделєєв не був і бути не міг. І внесок свій він зробив лише в суто наукове вивчення процесів змішування спирту з водою.
Ніякої оптимальної концентраціі спирту він не вираховував. Це все міф.
До появи перших спіртометрів в середині ХІХ сторіччя, еталоном концентрації спирту в воді був так званий “полугар”. Його визначали шляхом випалювання розчину спирта та води. Якщо внаслідок підпалу та випалювання спирту з теплої горілки залишалась вода об'ємом рівно половина від об'єму усього розчину, то така концентрація і вважалась еталонним “полугаром”. З появою спиртометрів було виміряно, що вміст спирту в полугарі складає 38% по об'єму.
І Менделєєв до цих розрахунків не мав ніякого відношення.
А вже акцизні чиновніки, які нараховували сумму акциза на кожен градус міцності, в свою чергу вирішили скруглити цю цифру до 40.
ро роль Менделєєва, як і інші міфи про горілку було вигадано на замовлення московських “ідеологів” В найкращих традиціях невдалих переписувачів історії, вже. піздньорадянський псевдовчений (чи то “знаток” скандинавів, поплюжуючий Фінляндію, чи то раптом “дослідник” кулінарії) В.В. Похльобкін видав монографічне зібрання фейків під назвою “История водки”.
Це була відверта замовлена Радянським Урядом брехня, метою якої було переконати закордонних представників, що водку було винайдено саме у Росії. Тобто, тільки радянський Союз, а не, навіть дружня тоді, соціалістична Польша має право торгувати з закордоном справжньою водкою.
Навіть тут московсько-імперська влада пошилась в дурнях, бо радянську горілку купляли лише в обмін на право та можливість виробляти та продавати в СРСР продукцію компанії “Pepsi".
З початком Першої Світової війни для зміцнення обороноздатності було введено Сухий закон. З'ясувалось, що мильна бульбашка імперської економіки лише і трималась на алкогольних доходах. А з їх зникненням, зникла й Російська Імперія.
Більшовики, що прийшли до влади також перші роки свого правління намагались притримуватися антиалкогольної політики. Але гроші, експропрійовані (тобто, награбовані) у заможніх та богатих за часів старої влади людей закінчувались. Годі й того, що завдяки награбованому вдалося не тільки утримати владу, а і знов захопити тільки нещодавно здобувші незалежність країни. І насамперед Україну.
Більшовицька влада спочатку намагається почати випуск та торгівлю слабшою 30 градусною горілкою. Але цих полумір недостатньо і у 1923 році влада Сталіна остаточно відміняє сухий закон. Дужеже хворий і непрацюючий Ленін завадити цьому вже не міг. Хоча він сам дуже любив лише пиво і майже не вживав міцних спиртних напоїв.
Далі об'єми виробництва горілки зростали разом з її ціною. Сталін прямо казав, що перш за все завдяки горілці вони мають можливість зміцнявати та переозброювати армію. Як завжди між здоров'ям та добробутом громадян або зміцненням армії, у Москві обирали останнє, постійно мріючи про війну з усім світом.
Чому 100 грамів Наркомівські і коли це почалось
“Встановити, починаючи з 1 вересня 1941 року, видачу водки 40 градусів в кількості 100 грамів на день на людину для червоноармійців та командного составу військ передова лінії діючої армії” - Голова Державного Комітету Оборони Й. В Сталін 22.08.1941 р.
Крім того Сталін також займав посаду Народного Коміссара (скорочено - наркома) оборони. Тому й 100 грамів стали “Наркомівськими”.
На Закавказькому фронті згодом 100 грамів горілки було замінено на 200 грамів міцного вина.
Але і без постанови ще у 1939 році з початком Радянсько-фінської (“Зимової”) війни почали видавати “для обогріву”: піхоті по 100, танкістам по 200 грамів горілки, а льотчикам по 100 гр. коньяку. Це було тільки по усному розпорядженню К.Є. Ворошилова, що був тоді Наркомом оборони, з дозволу голови держави Й.В. Сталіна.
Але і це також не є “винаходом” більшовиків.
Горілку в армії почали видавати ще при Олександрі І. Під час війни 1812 року солдати гвардійських частин почали отримувати 4 чарки водки на тиждень, що складало тоді 0,5 літра. З того часу “царська чарка” стала армійською традицією.
Була “царською”, стала наркомівською.
А у військових Статутах взагалі до початку ХХ сторіччя був пункт “Про користь поміркованного вживання водки”. То ж багато вояків, починаючи з малого, згодом “втягувалися” у надмірне вживання. Хоча можно було і не пити, а отримати замість цього компенсацію грошима. Відмінили це горілчане “забезпечення” лише у 1905 році після поразки в російсько-японській війні.
Після Другої світової війни, знову схаменулись і 100 грамів для вояків вже остаточно відмінили.
Але у цивільному суспільстві пияцтво було вже не зупинити. Наступники Сталіна — Хрущов та Брежнєв сами випити дуже любили і іншим не заважали. Навіть заохочували.
Радянські громадяни к 60-м рокам ХХ сторіччя перевищили усі показники пияцтва царських часів і зупинятись не планували. Алкогольна залежність з постійними проявами похмілля у “радянської людини” допомогали більшовиками керувати, як колись царям.
Постійний дефіцит багатьох товарів в СРСР цьому лише сприяв. Хоча заробітна плата в “Совдепії” була і не дуже високою, але якісних товарів було ще менше. Тобто які-неякі вільні гроші все ж таки були. Навіть на банківські рахунки відкладали. А потім з розпадом Союзу єдиний в ньому Сбєрбанк ці гроші людям так і не повернув.
Так ось, водка ставала такою собі “альтернативною валютою”. Пляшкою замість марних грошей розраховувались за різні послуги (ремонт, будівництво та ін.). Її міняли бартером на дефіцит, коли взамін не було іншого дефіциту.
Коли у другій половині 80-х новий керманич М.С. Горбачьов знову запровадив сухий закон, з'ясувалось, що без горілчаних доходів радянській економіці, як колись і царський тепер гаплик. На початку сторіччя її підірвали Першою світовою війною, а тепер Афганською.
Водка Радянський Союз народила, вона його і поховала! Може ностальгія росіян за СРСР то є для них також своєрідна залежність, виникаюча з генетичної потреби до диктатури?
Водка - “анестезія для суспільства”
З початком 90-х гроші знецінились, а подекуди і взагалі зникли. Навіть зарплату, іноді навіть вчителям, могли видавати пляшками водки. Люди вимушені були міняти їх навіть на продукти харчування. Алкогольний бартер розквіт навіть на рівні цілих підприємств. Багато чого прежили за 90-ті роки навіть не пиючі люди з пляшкою горілки в руках.
Все більше людей шукали в пяшці забуття. Пили запоями. Таке було тоді життя.
А до встановлення путінської диктатури більшість російських політиків перемагали на виборах теж завдяки водкі. Її не просто виборцям наливали, а ще й спочатку випускали під своїм прізвищем. Були там і водка “Єльцин”, і “Жиріновський”, ну і звісно ж “Путінка”.
Українські керманичі, при всіх їх недоліках, такого собі все ж таки не дозволяли.
Якщо у Вас з'явились проблеми з вживанням горілки, швидше звертайтсь до нас.
Ми завжди допомоможемо Вам!
Достатньо лише зателефонувати:
099-970-59-30 - Vodafone (MTC)
067-959-85-70 - Київстар
063-360-97-70 - Lifecell (Лайф)
Або залиште заявку
Лікар зв'яжеться з вами
найближчим часом
Поділитися: